Це було на фестивалі Калейдоскоп’є у 2019 році. Я щойно повернувся з Південної Америки, знайшов роботу в Берліні і мав повністю вільне літо попереду. За шість місяців мандрів Південною Америкою я навчився робити сережки з дроту. Там це окремий стиль життя: їздити континентом, заробляючи на життя продажем саморобних прикрас. Використовуються насіння рослин, пір’я папуг, мінерали, навіть риб’яча луска! Її можна дешево купити у джунглях Перу, а потім дорожче продати на ринку в Буенос-Айресі. І, звичайно ж, мені захотілося приміряти на себе роль мандрівного ремісника. Уже в Перу я купив майже 4 кг дроту, протягав їх у рюкзаку аж до мису Горн і привіз до Києва.

На фестиваль я вирішив поїхати в образі загадкового мандрівника, який робить надзвичайно красиві сережки з дивовижних матеріалів. Добре, у мене не було пір’я фенікса, але ж була луска найбільшої прісноводної риби у світі!

Ідея прийшла за три дні до фестивалю, я крутив дріт по 10 годин на день, щоб хоч якось встигнути підготуватися, зробити щось незвичне. Щоб люди на фестивалі помітили ці кляті сережки, а потім — мене. Щоб вони зацікавилися, почали розпитувати… і вже тоді я б розкрив їм свій багатий внутрішній світ.

Нет так сталося, як гадалося.

Черговий перехожий зупиняється біля стенду, ти продовжуєш із удаваною байдужістю крутити дріт, а насправді — завмираєш, очікуючи, коли ж він звернеться. Але він йде. Може, скаже, які вони гарні — і піде. Може, спитає, скільки коштують ось ці? Ти називаєш занижену ціну, людина, можливо, купить — і йде.

Я швидко заповнився самотністю. А чого ти хотів, поїхавши сам? Невже так важко з кимось познайомитися на фестивалі? Що ж, вітаю у світі Проекторів…

Але очікування не вічне. На другий день я познайомився із сусідкою по торговому ряду. Вона продавала ароматичні палички й розмальовувала дітям обличчя. Нічого особливого, але як же було чудово просто говорити з кимось, кому ти цікавий.

Ми обговорювали програму лекцій і, здається, зійшлися на тому, що все марно, але можна послухати, що це за Дизайн Людини. І за часом виходило так, що ми щойно почали спілкуватися, мені вперше за дві доби не було самотньо, а ця лекція вже йде. Я не хотів на неї йти, хотів продовжувати спілкуватися. Але дівчина буквально випхала мене. “Зараз, — каже, — зараз іди!”

Пішов…

Я потрапив на останні пів години лекції Яни й Діми про систему Дизайну Людини. Майже не пам’ятаю, що саме вони говорили, але щось стандартне: про типи, стратегію, механіку. Точно була метафора про автомобіль і пасажира.

Звучало як маячня, особливо використання аналогій як аргументів — мовляв, ти ж не втручаєшся у роботу таксиста, отже, можна довіряти Монополю. Залізна логіка, чи не так? Дратував стиль викладання, здавалося, що я слухаю пастора в церкві десь у болотах Луїзіани. Мене переповнювало обурення. Дотерпів до кінця тільки для того, щоб поставити питання.

У моєму районі немає Свідків Єгови, тому можливість поспілкуватися з людьми, які всерйоз розповідають про псевдонаукові типології — просто подарунок.

Віддаю належне витримці спікерів, вони терпляче намагалися відповісти на всі питання. На момент, коли дійшли до потоків нейтрино, нас залишилося троє. І тут у Яни виникла гіпотеза стосовно мене, якою вона поділилася з Дімою пошепки. Вони забили мої дані в телефон, і її гіпотеза підтвердилася. Це дозволило продовжити розмову, бо мені вже ставало нудно.

Діма подивився на екран і на ходу видав 3-4 тези про мене. І вони дійсно були про мене. Я одразу зіставив усе сказане із собою, окрім однієї речі — копання в минулому. Але тоді я просто не зрозумів, про що йшлося. Копання в минулому мені дійсно притаманне, адже історія трапилася в червні 2019-го, а пишу я про неї в листопаді 2021-го.

Точність характеристик, виданих нашвидкуруч за 5 хвилин, вражала. І я вирішив розібратися, що ж це таке — ваш Дизайн Людини. Нагадаю, що попереду в мене було повністю вільне літо…

В інтернеті достатньо інформації про Дизайн, щоб почати самостійне знайомство. Навіть на поверхневому рівні це було “Вау!”. Система пояснювала мене краще, ніж усе, з чим я стикався раніше.

Підсвічені аспекти були занадто не-гороскопними, щоб їх можна було ігнорувати. Відчуття, ніби тобі нарешті прийшов лист із Гоґвортсу. Але замість списку підручників там посилання на вихідний код всесвіту.

Це настільки круто, що просто не може бути правдою. І, звичайно, я почав шукати підступ, намагатися зламати систему, зрозуміти трюк, який вона провернула із свідомістю людини, яка чотири рази перечитувала Гаррі Поттера і “Методи раціональності”, якщо на те пішло.

Через 2,5 роки вивчення й практичного застосування я досі намагаюся її зламати. Поки що не виходить. Але я щасливий, бо відчуваю, що мені є чим себе зайняти до кінця життя.